[oskidan]

Что-то странное. Раньше у меня не получалось писать на украинском никак. Зато сейчас — когда я больной, когда переживаю за будущее только потому, что оно (будущее) зависит уже не от меня, а от других людей — я спокойно пишу стихи на украинском. Правда, они получаются какие-то депресняковые, но мне нравится... Не в коем случае не думай, что это стихи про меня сегодняшнего. Это не так. Эти стихи — вообще стихи, они не отражают реалий. Не знаю, читаешь ли ты еще мой дневник, но если читаешь, то дай знать, понравилась ли моя скромная писанина.


Марення

Нежить голову стискає до болю,
Та лиша мене без розуму і волі.
Покрива моє чоло холодним потом,
Бьє мене під груди аж до рвоти.

Нижче й нижче наді мною кружляє
Птах біди, котрий кігті випускає.
Прагне він вчепитися в шию,
Крові випити та покуштувати нею.

Я тримаюсь на ногах, ще при тямі,
Та вже розум мій запалений малює,
Що лежу я мертвий в якійсь ямі.
А хто мимо пройде - в неї плюне.

Бог терпів мене дуже багато часу,
Та нажаль і він мене покинув.
Ще живий, я крест свій ледве несу,
До той ями, де, мабуть, загину.



Ісус

я не можу казати,
мені треба мовчати,
щоби тіх, кто так доріг,
не налякати.

я не можу втручатитсь,
я повинен стояти,
щоби тім, кто так доріг,
дров не наламати.

я не можу дивитись,
я заплющую очі,
забобона на сонце,
дні для мене коротші.

в мене зв'язані руки,
в мене зломані ноги,
два іржавих цвяхи
вбиті мені в долоні.

уповаю на Бога
на його тільки милість.
в моїй мати убогой
очі слізьми залились.